О 8.00 ранку кожного дня за вікном наростає гул техніки. Сиплеться гравій, суне каток, їде бетономішалка, чути скрегіт екскаваторів. Це вул. Генерала Чупринки готується до Євро-2012. Як і вулиця Коновальця, Личаківська і ще десятки вулиць. Щоб потрапити ровером на виставку в “ICONART” на Вірменську треба стрибати через мостики, долати гори піску, петляти між знавіснілими маршрутками (година пік! forever). Я дуже поспішаю, бо мені треба побачити автора “Житія преподобного трактора” і розпитати його… бум! ага, смітник. Треба поставити нові гальма.
Отже, я встигла. На червоному фоні – портрет трактора. Праворуч і ліворуч – житійні сцени, в яких прочитується тема Стрітеня, Успення, св. Миколай у човні і т. д. Перша реакція – негативна. Робота на межі провокації. Чи це не глумлення над сакрум? Цей трактор явно потрапляє в “Енциклопедію Сучасного Сакрального Митецтва” як один із знакових творів автора. Тобто, можна і так?
Пропихаюся до автора. Він довго відповідає на запитання публіки. А про трактор – ні звуку. Вино вип’єте? Ні, дякую. А як щодо трактора?
Це портрет кожного християнина. Трудар, який в поті чола працює, хоча навряд, чи побачить результат. Він спалюється. Живе для інших. Працює, щоб інші мали хліб.
Тут, на картині можна побачити всі його нутрощі, ретельно вималювані автором. Ось механізм, який рухає трактором. Що або хто рухає нами? Нашими намірами, думками, діями?
Трактор врешті-решт ламається і закінчує своє існування в гаражі, чи покинутим серед звалища металу.
А ми пам’ятаємо про тракторів нашого життя? Про тих, які дали нам хліб, які трудилися, щоб ми стали собою? Згадуються “Черевики” Ван Гога.
Між іншим, де мій ровер? Дерев’яна огорожа сусіднього кафе, де він щойно був прив’язаний зникає у брамі. Двоє дівчат-офіціанток тягнуть її натужно разом з двома прив’язаними роверами. Тобто, ровери пручаються і стають дибки. Е ні, дозвольте, один з них мій.
Вас зачіпає “Трактор”? Провокує якісь думки? Виставка відкрита до кінця жовтня. На решту запитань відповідь дасть час.
Іванка Крип’якевич-Димид