Більше ніколи не буде так, як було раніше. Це зрозуміло усім.
Війна кинула виклик кожному українцеві. Хтось прийняв його у перший же день, а хтось занурився у тривалі роздуми. Одні були готові ще до наступу, а інші забули й те, що вміли. Ми на колінах зустрічаємо тіла наших захисників, рятуємось за кордоном, допомагаємо, сльозами кропимо землю і боремось за право бути собою. Боремось і продовжуємо жити. Жити за себе і кожного, хто віддав своє життя. Жити для інших. Війна змінила. Війна позбавляє щомиті. Війна вросла біллю.
Тепер ми, аби утриматися від крайнощів апокаліптичного песимізму й істеричного оптимізму, маємо одночасно протистояти темряві наших часів і бути джерелом світла для інших. Кожна з представлених робіт є фіксацією української життєстійкості. Це спроба виокремити найважливіше, висвітлити переживання і вихопити з буремного потоку миттєве відчуття. Це спроба переусвідомити ще раз і відпустити.
