У теперішньому світі наше сьогодення складається з категоричних протилежностей: добра і зла, чорного та білого... Я згодна з думкою, що все ділиться на подібні крайнощі, хоча це не аксіома. Де- факто - людина не може бути лише доброю або лише поганою. Розмірковуючи над цим, я відтворила психологічні характеристики людей в матеріалах - мерехтіння чорного та тьмяність білого, колюча агресивність і разом з тим опукла ніжність...
Щоб не ставити на людях штампи - поганий, злий, недобрий, я закликаю подумати та розібратися, чому людина саме так вчинила. Ми не робимо тільки мудрі та позитивні або лише негативні та необдумані вчинки. Неможливо після однієї чи двох дій певної людини винести їй вирок. Можливо, саме того моменту були обставини, які заплющили їй очі на правильне відображення об'єктивної дійсності, а з часом вона пошкодувала про необдуманий вчинок. Деколи такі помилки нам видаються жахливими, але іноді в історії нашого життя вони відіграють важливу роль.
У цей же спосіб, коли ми перебуваємо на освітленому сонцем просторі, а потім заходимо у цілком темне приміщення - ми тимчасово абсолютно втрачаємо здатність бачити, але провівши в темноті деякий час, ми звикаємо до неї. Звикаємо настільки, що починаємо розрізняти в ній предмети, силуети, а з часом і дрібні деталі. Перші миті проведені в пітьмі нам можуть виглядати жахливими та моторошними через невизначеність, сліпоту, та тотальне нерозуміння ситуації, простору в якому опинилися. Та провівши в ній деякий час, оговтавшись, пристосовуємося та після освоєння, починаємо бачити і відчувати деталі, які не бачили в такому звичному для нас та близькому світлі. І знову ж, коли виходимо на світло, воно нас осліплює, видається зарізке та заяскраве, приносить нам дискомфорт та біль. Коли очі звикаються з промінням, яке наповнює світлом простір навколо нас, ми знову переносимося в нову, якісно іншу, ще невідому нашим відчуттям площину пізнання цінностей безкінечно непізнаної різноманітності життя.
