Святих воїнів у християнській традиції здавна сприймали як небесних захисників у час воєн та як покровителів перед лицем різних життєвих випробувань. Тому надія на їхню допомогу залишалася актуальною впродовж століть. Як, властиво, і зараз…
У небесній ієрархії святі воїни, можливо, не належать до перших чинів, таких як апостоли, святителі чи преподобні отці. Однак багато з них водночас є великомучениками, на духовному подвигу яких кріпилася віра та міцніла Христова Церква. Серед найвідоміших з них передусім згадують воїнів Димитрія Солунського та Юрія (Георгія) Змієборця, культ яких поширений у всьому християнському світі. До святих великомучеників-воїнів належать також Теодор Стратилат, Теодор Тирон, Прокопій, Артемій Антіохійський, Микита Готський, Меркурій, Євстахій, культ яких має дещо локальніший характер. Є й інші святі воїни, які віддали життя за Христову віру, хоч і не удостоїлись титулу великомучеників: Сорок севастійських мучеників, Віктор Дамаський, Нестор Солунський, Сергій і Вакх, Севастьян Нарбонський, сотник Лонгин та інші.
Церковні передання про життя святих воїнів мають багато спільних рис та переважно відрізняються лише деталями. Більшість з них є мучениками II–поч.IV ст. Вони служили в римському війську, нерідко займали високі чини, здобували військові перемоги. Будучи таємними сповідниками Христа, вони у певний час відмовились від поклоніння язичницьким богам, за що були ув’язнені та піддані численним мукам. Мужньо та чудесно переживши всі тортури, вони лише в кінці приймали страту, радше добровільно. Їхня стійкість у вірі та мученицькі подвиги сприяли наверненню інших до християнства, а їхній культ поширювався завдяки чудесам, що сталися при вшановуванні їхніх мощей.
Важливо усвідомити, що більшість воїнів були прославлені як святі не завдяки ратним перемогам, а навпаки – через відмову від збройного спротиву тодішній владі, твердість віри та прийняття мученицької смерті. Митрополит Василь Липківський так трактує подвиг воїнів-християн: «Це не була капітуляція, пасивна покірність фізичній силі. Це була найактивніша моральна перемога не тільки їхнього полку, але всього християнства, перемога духа над тілом. Вони здобули перемогу, яка вела не до помсти і ненависті, а до співчуття і любові».
Водночас церковні передання про деяких святих воїнів містять і розповіді про суто військові звитяги, здійснені як за їхнього життя, так і під час чудесних об’явлень після смерті. Саме ці переможні сюжети, деякі з яких є лише легендами, стали в іконографії поширенішими, ніж сцени їх мучеництва. Вони утверджували образ святого як непереможного воїна та мали додавати християнам мужності та сили у подоланні випробувань.
В українському іконописі ХХ–ХХІ ст., а особливо впродовж останнього десятиліття – у час війни, образи святих воїнів та архистратига Михаїла набули особливої актуальності. Святі воїни стають покровителями військових частин, їм присвячують військові каплички тощо. Водночас розвивається іконографія нещодавно проголошених національних святих, які були знаменитими полководцями, водночас поєднуючи лицарські звитяги з християнським подвижництвом.
Кость Маркович