Лиха біда вигнала їх з їхньої рідної домівки. Вони зібрали все, що мали: старенькі речі, коштовності, спогади та теплі історії, що їх плекали серця. І вирушили в дорогу, сповнені надії на новий початок.
Перший шлях пролягав через темні ліси, де дерева шепотіли загадкові казки, а тіні хиталися, наче оживші. Подорожні йшли обережно, але серця їх не знали страху, бо один одного вони тримали міцно за руки. Потім вони пливли на човнах по блискучих річках і бурхливих морях, де хвилі грали з ними, як великі коти, а вітри розповідали про далекі країни.
У містах, де вулиці шуміли та сяяли вогнями, подорожні зустрічали людей з різними долями, дізнавалися чужі радості й печалі. У чарівних лісах вони знаходили створінь, що вміли говорити й співати, дарували їм поради та захист. Кожна зустріч робила їхню подорож багатшою — не багатством золотим, а багатством серця.
Дні змінювалися ночами, а ночі — новими світанками. І хоч дороги були довгі, подорожні не втрачали надії. Вони шукали місце, де можна буде спокійно, де їх серця знайдуть тепло й безпеку. І одного дня, коли сонце сходило над тихою долиною, вони зрозуміли: їхній дім — там, де вони разом, де любов захищає їх від будь-якої біди.
І так подорожні знайшли свій новий дім, не у камені та цеглі, а у серцях один одного, де кожен світанок приносив спокій і радість.