Хмельницький художник Олександр Антонюк, відомий за твором Житіє преподобного трактора та спільним проектом із Євгенією Гапчинською Аліса, представив свої роботи на другій персональній виставці у Львові.
Сакральна ботаніка в галереї ICONART — це десять релігійних інспірацій, виконаних на полотні олійними фарбами. Попередня виставка художника На шляху в Еммаус, яка проходила восени минулого року тут-таки, встигла отримати схвальні відгуки як львівської публіки, так і мистецтвознавців, зокрема Маркіяна Філевича та Марії Цимбалісти.
Живописна техніка Олександра Антонюка — це об’ємні лісирування, штрихування фарбами, нюансування та вишукана гра теплих відтінків, які створюють як затишну мрійливу атмосферу так і медитативний настрій. Митець захоплюється сакральною тематикою, уважно читає Біблію, навіть самотужки вивчає іврит. Критики відзначають його інтерес до складної символічно-образної системи Старого Заповіту. Однак Олександр створює власні образи, які мало нагадують канонічну іконографію. Більше того він переосмислює її в оригінальний спосіб, як на картині Житіє преподобного трактора — образ ідеального християнина. Серед його творів багато українських фольклорних елементів, художник навіть святих одягає в українські вишиванки.
Митець полюбляє бавитися з текстом і фактурою, ритмічними повторами геометричних елементів та рослинних мотивів, які він наче вплітає у тло — і це не фотошоп. Окрім суто декоративного ефекту, це створює додаткові конотації — картину хочеться вичитувати. З іншого боку, на роботи можна дивитися дуже довго. Часто персонажам полотен закидають портретну схожість з автором, на що Олександр відповідає: Художник не може не малювати себе. Все, про що він говорить чи малює — це все його власне я. Те, що на картині витягнуте обличчя — ще не означає, що це я. Але якщо є такі асоціації — будь-ласка.
На виставці, зокрема, представлено дві роботи з серії на тему створення світу: День другий та День третій. На ці твори художника, очевидно, надихнули тексти Книги Буття, першої книги Старого Заповіту. Проте важко назвати це ілюстраціями до Святого Письма. У картині День другий Олександр малює фантастичні рослини з плодами, хоча створені вони були саме у третій день: І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. Можливо, саме драматичний контраст оранжевого та темно-ультрамаринового кольору передає відділення води від тверді, подій другого дня створення світу. Олександр використовує великі кольорові плями та споріднені контрасти.
Тим часом полотно Дерево життя запрошує заглибитися у символіку та відносить глядача до найдревнішого зразка монументальної скульптури в Європі — тріади на Воротах левів Акрополя в Мікенах (Греція). Посередині композиції Олександра зображене дерево життя, в Мікенах цей елемент символізувала саме колона. Так звані Прибоги — це леви, які в часи неоліту вважалися Богами Землі. Колона є еквівалентом дерева життя у східносередземноморських країнах, ці елементи заміняли собою зображення Богині Неба, Великої Богині, або Тієї, що породила все Суще. Мотив надзвичайно популярний в українському народному мистецтві, його можна знайти на рушниках із мотивом дерева або вазона, обіруч від якого райські птахи чи олені.
Картина Пустельники — це, передовсім, цікава релігійна метафора. На малюнку зображені… кактуси, особливість цих рослин полягає у тому, що вони довгий час можуть залишатися без води, витримуючи посуху. Духовні подвижники — пустельники — відомі тим, що не тільки не зважали на голод та спрагу, але й були неподатливі на спокуси зовнішнього світу. Павло Фівейський прожив відлюдьком дев’яносто один рік, Антоній Великий — сімдесят, кактуси теж довговічні рослини, тому ідея зовсім не абсурдна.
Підстави для широких історичних паралелей дає також картина Велике світило. На полотні зображено колісницю без погонича. Перше, що спадає на думку — міф про бога сонця Ґеліоса, який щоранку виїздить на своїй колісниці, що огинає небо. В міфах індоєвропейців кінь перевозив бога сонця та й сам був уособленням сонця. З іншого боку кінь був і хтонічним божеством, яке переправляло померлих на той світ. Можливо, насичений темний колорит роботи — це намагання інтуїтивно вхопити двояку природу символа.
Фантастичний колорит та фігуративні зображення в стилі древніх рельєфів надають цим невеликим за розмірами творами монументального масштабу. А ще, Біблійні сюжети Олександр намагається прив’язувати до української тематики. Енергетику творів художника можна порівнювати із поетичними пошуками молодого Тичини. Пригадаймо його рядки із Сонячних кларнетів: …пітьми творчої хітон, І благовісні руки. У картині На початку Олександра Антонюка, подібно до поетичних візій українського поета, зображені руки, які виникають із пітьми, а посередині чаша. Кубок наповнений червоною рідиною скоріш за все є натяком на Таїнство Євхаристії. Воно запалює в нас Христову любов, підносить до Бога серце, зароджує в ньому чесноти, стримує напади на нас темних сил, дарує стійкість проти спокус, оживляє душу й тіло, зцілює їх, дає їм силу, зрощує чесноти — відновлює в нас ту чистоту душі, — так трактує цей символ церква.
Одним із натхненників художника виступає його дружина Олена. Її можна впізнати у жіночих образах робіт. На одній із попередніх виставок у рідному Хмельницьку друзі митця розповідали про лікувальні властивості його творів. Я можу це підтвердити. У нас сім’я придбала роботу з лелеками, і, невдовзі, в них з’явилася дитина. До цього, через здоров’я, вони дітей мати не могли. Вони дзвонили та зізналися, що у нас чудотворний живопис, – посміхаючись додала дружина художника.
http://artes-almanac.in.ua/art/articles/antonuk.html