Ікони Наталі Русецької свідчать світло. Вже перша її персональна виставка в галереї сучасного сакрального мистецтва Iconart під назвою ПЕРЕД СОБОЮ (2013) була про яскраве світло Божої Слави; тоді був РАЙ (2014), як сповнена надії відповідь на драматичні події в Україні 2014 року; потім - ПОЖИВА ДЛЯ ДУШІ (2015) і мініатюрні, наповнені світлом образи з життя Бога і святих, і, нарешті, проєкт АҐАПЕ – ВІД СТВОРЕННЯ ДО СПАСІННЯ (2017), в якому Наталі вдалося своїм уважним до деталей «оком» охопити ключові моменти історії Божого світу, а в ньому – небесну блакить, мерехтіння природи і ясність Божої присутності, які організовують і зшивають докупи людське буття, дають змогу побачити правдиву Божу любов, що про неї апостол Павло казав: вона не переминає. (1 Кор. 13, 1-8)
2023 рік. Війна України проти російських окупантів триває, вони вриваються в наше життя, намагаються зламати наші родини, знищити домівки. Зруйнувати наш світ. Темрява наче заповнює все довкола. Це вже не символ, ми справді ніби бачимо кожну лусочку того універсального всеохопного агресивного зла. Та все ж боремося, шукаємо простору, кольору, світла, потребуємо опори, повсякчас вириваємося з того пекельного кола...
Тому я зраділа, коли побачила ікони Наталі Русецької до проєкту НА ТЕМНОМУ ТЛІ (2023). Зраділа, бо поза гострою присутністю темряви, «око» Наталі залишилося світильником тіла, який вона уважно візуалізує в своїх іконах. Бо коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде! (Мт. 6,22-23).
Хочеться подякувати їй за той світлий пронизливий погляд, за допомогою якого ми, як і в 2014, можемо шукати опору в ликах святості, вигукуючи як пророк Даниїл: Розумні сяятимуть небесним сяйвом, - і ті, що навернуть багатьох до справедливости, неначе зорі, повіки, назавжди. (Дан. 12, 3).
Коли я дивлюся на осяяний зоряним німбом прекрасний лик святої мучениці Варвари, яку після важких тортур було страчено за власні переконання; на пророка Іллю на вогненній колісниці, який завдяки Божій силі пережив голод, ще й сам один боровся проти сотні ідолопоклонників; коли я бачу воїнів – Юрія, який без вагань стає на захист міста і перемагає, здавалось би непереможного звіра, і Теодора, який залишається вірним та сповненим надії навіть в ув’язненні; коли переді мною «світяться» лики святих мучеників і лікарів Косми і Дем’яна, які рятували від хворіб людей і тварин, не чекаючи нагороди... то моє серце проймає вдячність, і відчуття, що сьогодні ми живемо серед святих, що Бог посеред нас – як у стражданні так і в благодаті. Він сповнений рішучості, оточений небесним воїнством, огорнений прозорою небесною славою, оздоблений вічнозеленим вінцем вічності, а темрява є лиш тлом, на якому ще виразніше проступають лики святих людей, делікатно вимальовуються їх тонкі і міцні фігури, яскравіше світять їх героїчні вчинки, відтак в голові мимоволі починають звучати рядки псалма, який ми так часто промовляємо протягом останніх десяти років:
...Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: «Господь — надія моя», і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь: «За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє. (Пс. 91).
Марія Цимбаліста
